таровинні ікони, монети різних країн, предмети побуту та друковані видання – загалом 47 предметів – передадуть протягом січня співробітники Чернігівської митниці до музейних, релігійних та бібліотечних закладів. 

 

Усі ці предмети за висновками експертів належать до історичних цінностей. Вони були затримані у 2012 році у пунктах пропуску Чернігівської області при спробах їх незаконного переміщення через державний кордон. Після відповідних рішень судів предмети старовини перейшли у власність держави.

 

Так, до Чернігівської обласної універсальної бібліотеки ім. В.Г. Короленка передано 16 друкованих видань кінця XIX – початку XIX століття. Усі передані книги мають різну спрямованість. Є серед них 4 томи словника В. Даля, кілька видань з історії мистецтв, педагогічні твори, технічна та історична література. Деякі з книг визнані пам’ятками друку кінця позаминулого століття. Є й такі, як «Испано-мавританская керамика – каталоги собраний Эрмитажа» (рос.), що містить ілюстрації унікальних експонатів та видана дуже обмеженим тиражем у 2500 примірників. За висновком експертів книги віднесені до історико-культурних цінностей. 

 

Головний зберігач фондів Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського Ганна Арендар позитивно оцінила передану до музею колекцію монет. Це франки, шилінги, стотінки, пфенінги, марки. Загалом у міні-колекції монети 12-ти країн світу, викарбувані у 1860 – 1950 роках. Не менш цінним поповненням музейного зібрання годинників стане кишеньковий годинник фірми «Doxa» (матеріал бронза, латунь, сріблення). За словами Ганни Арендар даний експонат цікавий не тільки як зразок роботи італійських майстрів початку минулого століття, а й вирізняється гарним оздобленням металевого корпусу та досі працюючим механізмом. 

 

Начальник митниці Олександр Іванов пообіцяв, що найближчим часом будуть передані Чернігівській єпархії УПЦ три ікони кінця XIX – початку XX століття. Також старовинні речі відправляться до Державного політехнічного музею при НТУУ «КПІ», Національного музею історії України та бібліотеки Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. 

 

Загалом, протягом 2012 року Чернігівською митницею було передано 596 предметів, що визнані історико-культурними цінностями. 

 

Державна митна служба України, Чернігівська митниця

Поїхали на війну і застрягли в Україні навіки. Телевізійники натрапили на унікальні села. Там живе сила-силенна шведів. Місцеві історики кажуть, після Полтавської битви шведів з росіянами – союзники України поверталися через Чернігівщину. Деякі з них лишились тут. 

 

Юлія Янчар, журналістка:

Село Шведчина отримало свою назву через те, що колись тут жили справжні шведи. Після полтавської битви військо Карла ХІІ поверталося додому і частина вояк залишись на Чернігівщині. Саме тут вони закохалися в українок, і тут доживали свого віку.

 

З-поміж розвалених хат, у напіввимерлому селі тубільці з наскоку кажуть, від чого походить назва села.

 

Тоня Комар, шведчанка:

Ну, кажуть, що жили колись шведи, проїжджали. А хто його знає жили, проїжджали. Галя йди сюда.

Пані Тоня на допомогу кличе тутешніх старійшин.

 

Колись, за їхньої молодості нащадок шведів забезпечував селян роботою. Однак його розкуркулили.

 

Марія Комар, мешканка с. Шведчина:

Так люди наші жили-жили, а тоді оселився Швед. Оселився тут швед і село Шведчиною. У його маслобойня була, там матка казала, а як на Радомль іти, і от цих пори стала Шведчина, тут стали селиться.

Про ті добрі часи нагадує лише вишиванка на скандинавсько-українську тематику.

 

Де шведи ще збереглися, так це в сусідньому селі Жадовому. Вулицю в поселенні досі називають «шведівка». Один зі шведів злазить з української шведської стінки - драбини й показує паспорти.

 

Своє прізвище чоловік успадкував і від батька, й від матері. Шведи тут давно стали українцями.

 

Олександра Швед, мешканка с. Жадове:

Характер у їх такий норвезький, вони такі вспільчивіє. Вот так раз! Ну і відхотчевіє!

Де взялися тут шведи розповідають тутешні мешканці. Неподалік хат урочище, тут відбулася одна з битв, де Петро перший розгромив шведів.

 

Анатолій Раєвич, мешканець с. Жадове:

Есть карта, есть пісаніє і там був бой. Ну чого я знаю, бо ми ходили монети шукали такими штуками там у нас всьо написано було. А тут шведчина часть тут трошки їх розселили, часть тут. Один я не швед, усі шведи. А я – болгарин.

 

Вона хоч і не з прізвищем Швед, однак шведка. Дівоче прозвання пані Тамари - чи не найпопулярніше у Швеції – Маун.

 

Тамара Маун, мешканка с. Яворці:

Говорил отец и говорил дедушка, что это  шведская популярная фамилия. Что именно мы пошли от шведов.

Жінка каже, її родичі вирізнялися серед односельців іншою вродою та хазяйновитістю. Та знаючи своє походження так ніколи і не наважилась шукати родичів у Швеції.

 

Тутешній історик каже – у кожному північному селі на Чернігівщині є згадки про шведів.

 

Сергій Павленко, історик:

Є шведські яри, шведські криниці, одним словом я нарахував топонімів, мікротопонімів майже 70. Це була типова ситуація, це були молоді люди, звичайно, якщо він там без руки, без ноги, але разом з тим знаходив собі пару.

 

Скільки таких шведів під Черніговом ніхто не облічує. Однак каже, варто і у шведів пошукати української крові.

 

Сергій Корж 

www.gorod.cn.ua

Тренировку перед зимними Всеукраинскими соревнованиями в Борис поле провели черниговские картингисты. И провели их не где-нибудь, а на льду реки Стрижень.

 

Местные рыбаки говорят: лед сейчас настолько крепкий, что выдержит и танк. Поэтому такие тренировки проводить абсолютно безопасно. Но почему на реке?

 

— В этом году мы столкнулись с проблемой, где проводить тренировку. Когда-то соревновались возле аэродрома в Ладинке, в прошлом году зимой проводили тренировку на Шерстянке. Но тогда нужно было много воды для заливки трассы, — говорит мотокроссмен с более чем 30-летним стажем, технический консультант черниговской станции юных техников Петр Пуховой.

 

Именно ему принадлежит идея тренироваться на льду реки Стрижень. Морозы держались долгое время, поэтому

 

лед крепкий и безопасный. Оставалось лишь расчистить трассу. Шипованая резина картингов дает неплохое сцепление со льдом и обеспечивает комфортные гонки.

 

Длина круга расчищенной на Стрижне трассы составляет 600-700 метров, которые можно преодолеть за 33,5 секунды. Время зависит от состояния льда.

 

В автопарке черниговских картингистов есть как старые советские машинки, так и новенькая итальянская автотехника. Почему итальянская? Картинг в Италии хорошо развит, снега, кроме севера этой страны, нигде нет, и занимаются итальянцы этим спортом на протяжении года непрерывно.

 

Спортсмены говорят, что молодежь нужно вытаскивать из-за компьютеров, спасать от папирос и алкоголя. И картинг — очень хороший способ и стимул для этого.

 

Несмотря на проблемы, картинг в Чернигове на достаточно высоком уровне. Заслуги юных спортсменов-картинги-стов, которые успели стать пятикратными чемпионами Украины, говорят сами за себя. Поэтому мастер спорта Украины Сергей Подтергер, который организовал гонки на льду, оптимизма не теряет. Говорит, что единственная проблема на трассе — измельченный шипованой резиной лед.

 

Кстати:

 

у картинг — удовольствие не из дешевых, каждая такай машинка («карт») стоит около 2,5 тысяч, евро. В советское время авто-парк картингистам обеспечивало ДОСААФ, поэтому о финансовых вопросах можно было не беспокоиться считают, что развитие этого захватывающего спорта тормозит наше родное законодательство, которое не предоставляет поддерживающему картинг, никаких налоговых льгот и преференций. В России такие льготы есть, поэтому и спорт там развивается.

 

Олег Головатенко

www.gorod.cn.ua

В этом я убедилась, посетив 12 января день открытых дверей, который организовал Евгений Руденчик — глава и тренер Черниговской областной федерации стрельбы из лука. Тир находится в подвальном помещении коллегиума №11 г. Чернигова. В 12 часов дня там собралось уже немало людей. В основном пришли школьники, но были и мамы с детьми, которые заинтересовались информацией об открытии секции по стрельбе из лука.

 

— С июня прошлого года мы создали областную федерацию стрельбы излука с целью популяризации среди детей и молодежи этого вида спорта. Летом занимаемся во дворе коллегиума №11, а зимой  в подвальном помещении школы, где оборудовали тир, — рассказывает Евгений Владимирович. — Необходимое оборудование для стрельбы я покупал за свои средства, еще четыре лука нам предоставила Всеукраинская федерация стрельбы из лука.- Мы существуем за счет благотворительных взносов членов секции, от государства помощи не получаем. Если у ребенка, имеющего желание заниматься, нет средств, то я все расходы беру на себя. А регулярно занимающиеся взрослые, как правило, покупают себе сами лук и стрелы.

 

Евгений Владимирович говорит, что стрельба из лука — это такой вид спорта, в котором нет возрастных ограничений. Старшему члену секции — 46 лет, а младшему — 7. Для самых молодых подбираются специальные легкие луки и рассчитывается небольшая нагрузка.

 

— Систематически заниматься стрельбой ребенку лучше всего с девяти лет. Мы недавно принимали участие в соревнованиях, проходивших в Донецке. Там самому младшему стрелку было 8 лет, он соревновался наравне совзрослыми, — говорит тренер. — Систематическое занятие этим видом спорта развивает мускулатуру, способствует исправлению осанки.

 

По словам Евгения Руденчика, занятия стрельбой проводятся в будни с 16 до 19 часов, а в выходные — плавающее расписание.

 

Кроме того, в секции начали осваивать скиарк (зимний лыжный вид спорта, аналогичный биатлону, только с луком, а не с винтовкой) и гранарк (летний вариант, когда попасть в цель из лука нужно на бегу).

 

— Скиарком чаще всего занимаются бывшие лыжники, увлеченные стрельбой из лука. 17 января мы поедем на открытый чемпионат по скиарку в Калужской области в России, хотя изначально были проблемы с транспортом и финансированием поездки. Этим летом планируем провести соревнования по гранарку в Чернигове, у нас уже есть договоренность с директором стадиона им. Гагарина. Хотим пригласить участников из разных стран, чтобы развивать этот вид спорта и заинтересовать им молодежь, — подытожил Евгений Владимирович.

 

Наталия Федосенко

www.gorod.cn.ua

17 січня у Чернігові, в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Короленка відкрилася виставка пейзажів чернігівського фотохудожника-аматора Олега Грицюка «Чарівний мій Деснянський край».

Олег Миколайович представив близько півсотні світлин, які є результатом його мандрів мальовничими місцями нашого краю. І хоча народився в Одесі, після війни його сім’я переїхала до Чернігова, звідтоді і полюбив поліський край. Вчився в Горлівці, працював у Дніпропетровську, але хотів повернутися на Чернігівщину. І мрія збулася.

– Я не професіонал, тому щиро вдячний професійним фотохудожникам за підказки, – наголосив на урочистому відкритті виставки Олег Грицюк. – Помітні огріхи, але для обробки світлин, зізнаюся щиро, у мене просто не вистачає часу.

І запросив у чарівний світ природи Чернігівщини, на річки Десна, Дніпро, Снов...

– Від його робіт віє теплом, – зауважив голова міського фотоклубу «Чернігів» Микола Дульцев, – Олег Миколайович не може не звертати увагу на красу природи. Зазвичай на риболовлю з ним ми їдемо довго: весь час доводиться зупинятися і чекати, поки він  фотографує.

Теплі слова на адресу Олега Грицюка сказали і голова Чернігівського обласного відділення Національної спілки фотохудожників України Микола Турчин, старійшина «цеху художників» народного аматорського творчого об’єднання художників Чернігівщини «Деснянська палітра» Семен Недашківський, муза, помічниця і порадниця Інна Степанівна.

– Бажаємо Олегу Миколайовичу красивих світанків! – сказав Микола Турчин, якнайкраще визначивши лейт­мотив виставки в обласній бібліотеці

ім. Короленка, яка без сумніву вже стала солідним культурним центром, особливо відділ мистецтв.

 

Віталій Адруг

sivertime.com.ua